Різдво Коляди — Предківське свято Зимового сонцестояння
- 22 грудня 2016
- Відгуків: 0
- Переглядів: 654
-
Де беруться слова колядок, щедрівок і віншівок? Старі люди говорять, що то «Божі слова», тому їх намагалися укладати в пісні, в замовляння й молитви… А що сьогодні пам’ятають сучасні колядники і щедрівники, окрім: «Сєю, вєю, пасєваю, с Новим ґодам паздравляю!», або ж: «... Як не дасте п’ятака — візьму вола за рога; не пустите на поріг — вирву в вола правий ріг! Як не дасте ковбасу, то я хату рознесу!». Звідки у цих колядників-щедрувальників-віншувальників така професійна мова сучасних рекетирів-вимагачів?.. Чи пам’ятає сьогодні хто з цих колядників, що колись Коляди продовжувалися стільки днів, скільки місяців у році, і що колядники, то не прості гості, а незвичайні полазники і посланці Божі; колядники — то не жебраки, злидарі, прошаки і вимагачі грошей, а Річні гості — Сонце, Місяць і Зорі небесні, без яких би ні врожай, ні життя на Землі не сталося і не могло би продовжитися. Про це у минулому ще добре пам’ятали, тому й чекали їх як найкращих гостей у році, які започатковували прихід до хати всього хорошого й доброго, багатства і врожаю...Що ж сьогодні залишилося від давніх колядницьких звичаїв та обрядів?
Але й те, що залишилося, варто берегти і вивчати, як дорогоцінний скарб славної минувшини! Тож хочеться нагадати сучасним колядникам і щедрувальникам, посівальникам і віншyвальникам деякі колядницькі звичаї.
Тисячу років тому колядники, очолювані духівниками — волхвами (пізніше — «Березами»), розпочинали свій священний обхід хат і дворів відразу ж після найдовшої ночі в році, бо вважали, що в цей час народжується нове Сонце (цьогоріч це 23 грудня — Зимове сонцестояння, коли ніч найдовша у році, а день — найкоротший). Але чомусь для сучасних колядників традиційним став звичай колядувати лише в ніч з 6 на 7 січня. Це аж через півмісяця після найдовшої ночі, в яку народжується Божич Сонце-Коляда.
Колись давно, ще до насадження нашому народу християнства, Предки українців шанували магію (чарівність) Початку. Тож оскільки після 22 грудня світловий день починав збільшуватися, що знаменувало Різдво молодого Сонечка — Божича Коляди, то разом з цим розпочиналося і нове сонячне річне коло — шлях життя Сонця-Дажбога. Цей священний зачин у праукраїнців супроводжувався різноманітними восхваляннями сил Природи (адже вважали, що з народженням головного теплодайного світила й усенький світ народився), а також замовляннями і побажаннями багатства господарю й добробуту його родині. Тому й називали цей час Свят-вечором, тобто світлим вечором. А звідси й слова Свята вечеря походять. А колядників за їхнє священнодійство кожен господар обдаровував святковими дарунками, ковбасою і Святим Хлібом... Отже, як і коли колядувати чи засіяти, в народі вже забули, а ось просити ковбасу і «вициганювати» гроші не забувають ніколи.
Що ж до святкового столу, то в народі ще й досі на підсвідомому рівні пам’ятають: яким буде стіл на початку сонячного року, таким він може бути й протягом усього року. Тому й намагалися зробити його справді багатим, приберігаючи і припасаючи до цього дня чимало їжі, щоб достойно, в багатстві і земний Новий рік зустріти, настання якого святкували навесні, — «у багатстві цей час провести і наступного року дочекатися...».
Як правило, колядники були чоловічого роду. Це магічний звичай першого полазника, який мав принести родині удачу й добробут. Якщо в цей святковий час першим до хати приходив жебрак, злидар чи хворий, то гадали, що то Бог дав знак: після свята в господарстві будуть злидні, нестатки і хвороби.
Тому колядники повинні одягатися так, як того вимагає Різдвяний обряд і звичай. Колядники — це «рокові гості від Богів і Предків». Їх чекають і щедро обдаровують.
«Колядником» у давні часи також називався і збірник священних славенів (пісень), присвячених Різдву Божича Коляди. Як уже було сказано, на Зимовому сонцестоянні закінчується період Корочуна (зменшення тривалості дня) і потім з кожною добою день довшає на кілька хвилин, і так — до літа, свята Купайла. Тому наші Предки в ці останні грудневі дні й вшановували молодого Дажбожича на ймення Коляда. Йому присвячували урочисті різдвяні пісні — КолЯди — про Сотворення Світу, тексти яких в українців вважалися і по праву мають вважатися священними.
Колядки — це й урочисті космогонічні славені, присвячені Різдву Сонця та сотворенню світу, Неба і Землі, і водночас — персональні піснеслави до кожного господаря, господині, дівчини і парубка, літніх людей і дітей, які обов’язково мають бути іменні: у ці пісні потрібно вставляти ім’я саме тієї людини, якій колядуємо.
Обряд колядування завжди починають космогонічними колядками, а далі співом віншують усіх членів родини з побажаннями добробуту, щастя, здоров’я, майбутнього врожаю, процвітання всьому роду і народу. Колядки язичницьких часів мало змінилися за тисячі років. Вони зберегли характерні особливості змісту, традиційну ритміку (десятискладовий рядок і короткий приспів). Бо колядки — сакральні пісні. Не бажано змінювати слова, мелодії, інакше вони втратять свій чарівний вплив на життя і можуть спричинити нещастя...
Тож шануймо священні традиції й обряди наших Предків!
Старовинна Колядка
Ой, встало рано-рано,
Нам на зустріч з трону
Ой, Дажбоже!* Ой, Дажбоже!
В корзно багряне вбране
Й в золоту корону
Ой, Дажбоже! Ой, Дажбоже!
Гей, Сонце, гей!
Ой, Дажбоже, ладуй, Боже!
Ой, Дажбоже!, ладуй, Боже!
Ой, в короні зі злота,
В червоних чоботях
Ой, Дажбоже! Ой, Дажбоже!
Ой, місяць із доньками —
Срібними зірками.
Ой, Дажбоже! Ой, Дажбоже!
Гей, славен Бог!
Ой, Дажбоже, ладуй, Боже!
Ой, Дажбоже, ладуй, Боже!
Ой, ґаздо і ґаздине,
І дрібонькі діти
Ой, Дажбоже! Ой, Дажбоже!
Ой віншуємо нині
Ґаразду і літа
Ой, Дажбоже! Ой, Дажбоже!
Гей, многая.
Ой, Дажбоже, ладуй, Боже!
Ой, Дажбоже, ладуй, Боже!
______________
* Язичницький варіант тексту. Послухати мелодію цієї колядки можна в інтернеті, зайшовши за посиланням https://soundcloud.com/lesya-sobolevska/jvwg3utrxedh
Підготував до друку голова Бориспільської громади українських рідновірів «Поляни», жрець Вогнедар