ПАМ'ЯТАЮЧИ УРОКИ ІСТОРІЇ
- 31 березня 2017
- Відгуків: 0
- Переглядів: 456
-
2017 рік Указом Президента України «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років від 22 січня 2016 проголошено Роком Української революції, роком вшанування подій та видатних учасників революції. Поряд з цими датами виповнюється 100 років з часу створення Української Центральної Ради, заснування Бориспільської «Просвіти» і події, пов’язані з діяльністю гуртків і груп Української Партії Соціалістів-Революціонерів й окремих осіб, вартих згадки і нашої пам’яті.Проукраїнські настрої, які панували у жителів Бориспільщини з утворенням Української Центральної Ради, виникли не на порожньому місті. Вони непокоїли людей вже багато років і почали проявлятися тоді, коли відчули прихід справді української влади.
Першим варто згадати Юхима Антоновича Сайка. Він депутат ІІ Державної думи від Полтавської губернії 1907–1912 рр. Народився у Борисполі в 1879 році, козак, трудовик, закінчив народне училище. Був слухачем вищих комерційних курсів у Москві. Мав 0,5 десятини землі, 6 років працював волосним писарем. На засіданнях Держдуми виступав з аграрного питання, виборів продовольчої комісії. Від імені Української думської громади та селян Полтавщини Юхим Сайко порушив питання освіти українською мовою. Його пропозиція зводилася до того, щоб запровадити на теренах України безоплатну національну школу. Підручники й посібники мали бути приведені у відповідність із завданням української школи. Для вчителів передбачалося відкриття короткотермінових курсів з вивчення української мови та історії. Пропонував також ввести ці предмети до навчальних планів і програм в Учительських інститутах, Київському, Харківському й Одеському університетах.
Виконання завдань з українізації освіти мали забезпечувати автономні органи місцевого самоврядування. Цей національно свідомий селянин знав проблеми сільського життя й освітньої галузі, і, певно, був ознайомлений з тим фактом, що міністерство освіти 1907 р. внесло на розгляд другої Держдуми (перша була розігнана урядом 7 липня 1906 р., проіснувавши всього 72 дні) законопроект про запровадження загального навчання на засадах того, що діти віком від 8 до 11 років повинні пройти курс 4-річної школи. Загальне навчання має бути здійснене протягом 10 років. Навчання у школі має бути безплатним. Проект передбачав і ряд інших важливих заходів в галузі освіти, але не було обумовлено навчання дітей рідною мовою і саме Юхим Сайко порушив питання про запровадження в Україні національної школи і навчання в ній рідною українською мовою.
Друга Державна Дума не встигла розглянути запропонований законопроект, бо 3 червня 1907 р. уряд розігнав її.
На жаль, відомості про Ю. А. Сайка, як депутата другої Держдуми, дуже скупі, і яка його подальша доля, поки що невідомо. В архівних документах, як свідок проти учасників Бориспільського повстання, часто згадується Сайко Сергій Антонович — очевидно, рідний брат Юхима Сайка. Більше інформації про нього знайти не вдалося.
Поштовх для піднесення національно-патріотичного руху дала Українська Центральна Рада (УЦР). Після Лютневої революції в Петербурзі було створено Тимчасовий Уряд. Події від столиці імперії до Києва докотилися швидко. Лідери політичних, громадських, культурних і профспілкових організацій не сиділи склавши руки. 17 березня 1917 року з ініціативи Товариства українських поступовців (ТУП) за участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій (наукового, педагогічного товариства, товариства українських техніків і агрономів) була заснована УЦР. Головою УЦР заочно обрано М. С.Грушевського, котрий тоді був у Москві. Повернувшись до Києва, він приєднався до Української партії соціалістів-революціонерів, яких було більшість у Центральній Раді. Це викликало прихильність до ЦР багатьох членів цієї партії не лише у великих містах, а й Борисполі. Доречно нагадати, що нелегальні гуртки поряд з Києвом, Одесою, Сімферополем, Радомишлем у 1905–1917 рр. існували і в Борисполі. Бориспіль тоді адміністративно належав до Переяславського повіту Полтавської губернії, але наближення до Києва дуже впливало на політичну ситуацію в містечку, яке швидко реаґувало на ті події, що там відбувалися.
22 березня 1917 року ЦР звернулася з відозвою «До українського народу». Її слова були зворушливі і щирі. Значною мірою, вони й сьогодні актуальні.
«Народе Український!
Впали вікові пута. Прийшла воля всьому пригніченому людові, всім поневоленим націям Росії. Настав час і Твоєї волі, й пробудження до нового вільного, творчого життя, після більш як двохсотлітнього сну. Уперше, Український тридцятип’ятимільйонний народе, Ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто Ти і як хочеш жити, як окрема нація. З цього часу в дружній сім’ї вільних народів могутньою рукою захочеш сам собі кувати кращу долю… тільки згуртувавшись, можна добре пізнати всі свої потреби, рішуче за них заявити і створити кращу долю на своїй землі.
Народе Український! Перед тобою шлях до нового життя. Сміливо ж, одностайно йди на той великий шлях в ім’я щастя свого і будущих поколінь Матері України, могутньою рукою твори своє нове вільне життя».
Утворення ЦР і відозва прямо сколихнула українців та інші народи. На адресу ЦР летіли вітальні телеграми від військових литовців, вільних борців північного Кавказу, Телавської організації грузинської революційної партії соціалістів-федералістів та багатьох інших, які палко вітали народ вільної України. Були телеграми з Ямполя, Чернігова, Миргородського, Чигиринського повітів, з Лубен, з Кам’янця-Подільського… на підтримку ЦР. Зокрема жителі с. Старе писали: «Ми, селяне Полтаської губернії Переяславського повіту, Рогозівської волості, села Старого, зібравшись в числі 500 душ і обміркувавши потреби нашого життя, рішили всякими засобами підтримувати Українську Центральну раду в добутті самої широкої національно-територіальної автономії України, в федеративно-демократичній Російській республіці. Селяне неграмотні (в числі 29), грамотні (39). Старинський сільський староста Іван Говоруха. Писар (підпис не чіткий). 1917 року 5 квітня (м. п.)».
В архівах знайдено послання жителів с. Іванкова до Генерального Секретаріату Української Центральної Ради. 3 жовтня 1917 року вони повідомляли: «Перше зібрання Іванківського Волосного Земства на Полтавщині, вибране загальним безпосереднім рівнем і таємним голосуванням, приступаючи до роботи, вітає Генеральний Секретаріат як визнаний орган влади на Україні і вірить, що при його мудрій допомозі, бажані справи нашої рідної України будуть виконані.
Придсідатель зібрання (підпис)»
На події 1917 року в Києві відреаґувало і Бориспільське волосне земство. 9 вересня відбулися вибори до волосного земства. Боролися шість списків претендентів, а саме:
1) Блок селянської спілки, 2) Блок об’єднаних соціалістів, 3) шкільні вчителі. 4) залізничники, 5) євреї, 6) дрібні власники. У результаті голосування виявилося: найбільше місць (22) одержав Блок селянської спілки, об’єднані соціалісти одержали 6 місць, євреї — 5. Інші списки не одержали нічого.
Вибори до Бориспільського волосного земства виявили неоднорідність думок у цій організації. Якщо Іванківське волосне земство висловило довіру Генеральному Секретаріату Центральної Ради як органу влади в Україні, то земство виявило довіру і підтримку Тимчасовому уряду, який повинен довести країну до Установчих зборів. Через певний відрізок часу стало, відомо, що Союз службовців Полтавського губернського земства на загальному зібранні 30 жовтня 1917 р. постановив: «Ніякої іншої влади до Установчих зборів, крім влади Тимчасового уряду, союз не визнає і визнавати не буде. Він визнає і тільки буде визнавати владу лише тих органів, котрі встановлені Тимчасовим урядом».
Це свідчення того, що селянські маси не мали чіткого розмежування між тими владними структурами, а точніше — претендентами на владу в Україні, у перші місяці створення ЦР як цілком українського органу. У пору тривладдя малограмотному і політично несформованому селянству було важко розібратися, щоб виявити свою одностайну прихильність. Адже в той час були прихильники проросійського Тимчасового уряду, Центральної Ради і самопроголошених більшовиків, що були проти Тимчасового уряду, який намагався втримати єдність Російської імперії і на перших порах ставився негативно до домагань УЦР національно-територіальної автономії України.
Більшовики через Ради робітничих і солдатських депутатів намагалися встановити свою владу. Тож у зв’язку з Жовтневим переворотом і захоплення влади більшовиками Тимчасовий уряд припинив свою діяльність, а більшовики посилювали тиск на місцеві органи влади в Україні.
Коли ж був проголошений III Універсал, земства опинилися перед проблемою вибору: підтримувати Центральну Раду чи більшовиків. Проте більшість з них віддали свої симпатії на користь Центральної Ради, яку визнавали вищим органом влади в Україні.
Андрій ЗИЛЬ,
краєзнавець